ПАВЛО ЗІБРОВ: "Кожен може зробити подвиг"
Пізно ввечері в редакцію зателефонував підполковник Ігор Гриб: "Приїздіть до нас завтра. Обіцяю — побачите надзвичайне видовище".
Наступного вечора у клубі Центрального вузла зв'язку ДПСУ не було, як кажуть, де яблуку впасти. Причина проста - до прикордонників у гості з повноцінною концертною програмою завітав Павло Зібров. Через дві години розпашілого від співу та оплесків виконавця ми зустріли за лаштунками сцени й запитали:
— Павле Миколайовичу, чи давно Ви товаришуєте з прикордонниками?
— Не лише з вами, а взагалі з військовими. Річ утім, що, по-перше, мій брат, Володимир Зібров, професійний військовий. Він закінчив суворовське училище, потім інститут військових диригентів, очолював військові ансамблі пісні та танцю в Дрездені, на Байконурі, в Сибірському військовому окрузі. Володя сім років був художнім керівником, головним диригентом ансамблю Збройних сил України. Після звільнення з військової служби він працює у театрі пісні Павла Зіброва. Тобто, у нас тепер сімейний бізнес, у якому працюємо я, дружина і брат. По-друге, це знову ж таки сімейна історія з минулого. Свого часу я служив в Афганістані, і не з розповідей інших знаю про війну. Пізніше, після навчання в консерваторії, отримав звання лейтенанта, кілька разів був на перепідготовці. Мені добре знайомі відчуття погонів на плечах, недоспані ночі та інші особливості служби. А окрім цього — відповідальність за дітей, державу, жінок і суспільство. Так що у мене зрозуміло, дуже тепле ставлення до військових. І напередодні 23 лютого просто сам Бог велів зробити концерт-по-дарунок для солдатів. Це мій обов'язок як громадянина. Не хочу промовляти пафосні гарні слова, вони не потрібні. Кожна людина може і повинна здійснити хоча невеличкий подвиг для своєї країни — сам собі скажи "зроби", дай слово і виконай його. Я звернувся до своїх дівчат з балету, звукорежисера, водія: давайте, кажу, напередодні Дня захисника у конкретній частині проведемо творчу зустріч, порадуємо людей у погонах. Зробимо невеличкий подвиг безкоштовно. Сказали і зробили.
На жаль, з розпадом Союзу вже давно не практикуються отакі шефські концерти для військових. Офіцери, прапорщики, солдати та інші працівники, далеко не завжди за тими цінами на квитки, які є нині, можуть піти на концерти наших вітчизняних естрадних співаків-зірок. Не кажучи вже про зарубіжних.
— Нажаль, це так...
— Мені здається, що армії потрібна допомога в організації культурного дозвілля, якщо не від держави, бо вона, ясно, обмежена в коштах, то безпосередньо від артистів. Це є, але тримається лише на особистих контактах. Якось ми познайомилися з Ігорем Грибом, як кажуть, зійшлися, потоваришували. В одній розмові він сказав: "Якщо буде час, Павло, давай зробимо невеличкий виїзний концерт у частині". Я з великим задоволенням прийняв цю пропозицію, бо, ясно, що не хлібом єдиним має бути ситий солдат. Йому потрібна жива пісня і навіть значно більше, ніж людині цивільній.
— Згадайте минуле ще раз, розкажіть, будь-ласка, коли почали співати.
— Мабуть, раніше, ніж говорити. У мене вся сім'я співуча — мама співала, грала на гітарі, батько співав і грав на балалайці. Так що починав у сім'ї, потім були музична школа, музична студія, консерваторія, служба в армії.
— Чому останнім часом Ви рідко з’являєтесь на телебаченні? В чому справа?
— Розумієте, зйомок концертів на державному телебаченні, уже давно немає. Зараз усе комерційне. Цим займаються зараз тільки приватні бізнесові структури. Щоб зняти концерт артистів треба орендувати зал, запросити телевізійників, оплатити світло, звук, провести рекламну компанію. Тобто, щоб усе це виконати, організатору потрібно спочатку витратити приблизно 50 тисяч доларів. Поясню "на пальцях": Іван Іванович Іванов викладає цю суму і її йому потрібно "відбити". З учасників зйомок він бере гроші, з кожного по 2-3 тисячі доларів. Той хто платить, того й показують по телевізору.
— Чи велика гастрольна програма, чи часто зараз буваєте за кордоном?
— Нас не знає інший глядач, окрім українського. В Росії ми буваємо у Тюмені, Ростові, до наших козаків їздимо часто. Буваємо у Канаді, де живуть українці. Гостювали в Ізраїлі, знову ж таки у наших співвітчизників. Глядач інших країн нас не знає, тому що він зовсім інший. Для того, щоб англійськомовна чи німецькомовна публіка знала іншомовного виконавця, потрібна принципово інша рекламна компанія. І ми не єдині в цьому. Наприклад, російські зірки першої величини, зокрема Алла Пугачова, не працює на іншомовну публіку.
—Знайомі жінки цікавляться, чому Ви назвали одну зі своїх програм "Женщина любимая-2"?
— Ще й три назвемо, й чотири, і п'ять. Яку мексиканських серіалах "Багаті плачуть", потім "Багаті плачуть-2" (сміється — авт.). Тут та ж тема, що й у програмі "Женщина любимая". У новій концертній програмі, яку я показував по Україні, знову ж пісні про кохання, про жінок, відтак і назва відповідає її суті.
— Павле Миколайовичу, які у вас творчі плани на майбутнє?
— За чотири місяці в мене ювілей. Готуюсь до круглої дати, пишемо пісні. Сьогодні декілька нових співав прикордонникам — "Дорогая", "День народження". Ще от пострункішав, схуд, волосся відпустив, всі питають: перука, чи ні. Кажу смикніть (ми також смикаємо, справді, волосся справжнє — авт). Якщо у Кіркорова чотири перуки, можу я собі дозволити одну чи дві (сміється — авт.).
Наша зустріч з Павлом Зібровим хоч і відбулася за два тижні до 8 Березня, проте улюбленець прекрасної половини українства та засновник і голова Партії шанувальників жінок, скористався нагодою привітати прикордонниць.
— Сердечно вітаю жінок-прикордонниць зі святом весни! Бажаю безмежного кохання, невичерпного оптимізму і надійних чоловіків. Вірте: козаки у нас ще не перевелися!
Наступного вечора у клубі Центрального вузла зв'язку ДПСУ не було, як кажуть, де яблуку впасти. Причина проста - до прикордонників у гості з повноцінною концертною програмою завітав Павло Зібров. Через дві години розпашілого від співу та оплесків виконавця ми зустріли за лаштунками сцени й запитали:
— Павле Миколайовичу, чи давно Ви товаришуєте з прикордонниками?
— Не лише з вами, а взагалі з військовими. Річ утім, що, по-перше, мій брат, Володимир Зібров, професійний військовий. Він закінчив суворовське училище, потім інститут військових диригентів, очолював військові ансамблі пісні та танцю в Дрездені, на Байконурі, в Сибірському військовому окрузі. Володя сім років був художнім керівником, головним диригентом ансамблю Збройних сил України. Після звільнення з військової служби він працює у театрі пісні Павла Зіброва. Тобто, у нас тепер сімейний бізнес, у якому працюємо я, дружина і брат. По-друге, це знову ж таки сімейна історія з минулого. Свого часу я служив в Афганістані, і не з розповідей інших знаю про війну. Пізніше, після навчання в консерваторії, отримав звання лейтенанта, кілька разів був на перепідготовці. Мені добре знайомі відчуття погонів на плечах, недоспані ночі та інші особливості служби. А окрім цього — відповідальність за дітей, державу, жінок і суспільство. Так що у мене зрозуміло, дуже тепле ставлення до військових. І напередодні 23 лютого просто сам Бог велів зробити концерт-по-дарунок для солдатів. Це мій обов'язок як громадянина. Не хочу промовляти пафосні гарні слова, вони не потрібні. Кожна людина може і повинна здійснити хоча невеличкий подвиг для своєї країни — сам собі скажи "зроби", дай слово і виконай його. Я звернувся до своїх дівчат з балету, звукорежисера, водія: давайте, кажу, напередодні Дня захисника у конкретній частині проведемо творчу зустріч, порадуємо людей у погонах. Зробимо невеличкий подвиг безкоштовно. Сказали і зробили.
На жаль, з розпадом Союзу вже давно не практикуються отакі шефські концерти для військових. Офіцери, прапорщики, солдати та інші працівники, далеко не завжди за тими цінами на квитки, які є нині, можуть піти на концерти наших вітчизняних естрадних співаків-зірок. Не кажучи вже про зарубіжних.
— Нажаль, це так...
— Мені здається, що армії потрібна допомога в організації культурного дозвілля, якщо не від держави, бо вона, ясно, обмежена в коштах, то безпосередньо від артистів. Це є, але тримається лише на особистих контактах. Якось ми познайомилися з Ігорем Грибом, як кажуть, зійшлися, потоваришували. В одній розмові він сказав: "Якщо буде час, Павло, давай зробимо невеличкий виїзний концерт у частині". Я з великим задоволенням прийняв цю пропозицію, бо, ясно, що не хлібом єдиним має бути ситий солдат. Йому потрібна жива пісня і навіть значно більше, ніж людині цивільній.
— Згадайте минуле ще раз, розкажіть, будь-ласка, коли почали співати.
— Мабуть, раніше, ніж говорити. У мене вся сім'я співуча — мама співала, грала на гітарі, батько співав і грав на балалайці. Так що починав у сім'ї, потім були музична школа, музична студія, консерваторія, служба в армії.
— Чому останнім часом Ви рідко з’являєтесь на телебаченні? В чому справа?
— Розумієте, зйомок концертів на державному телебаченні, уже давно немає. Зараз усе комерційне. Цим займаються зараз тільки приватні бізнесові структури. Щоб зняти концерт артистів треба орендувати зал, запросити телевізійників, оплатити світло, звук, провести рекламну компанію. Тобто, щоб усе це виконати, організатору потрібно спочатку витратити приблизно 50 тисяч доларів. Поясню "на пальцях": Іван Іванович Іванов викладає цю суму і її йому потрібно "відбити". З учасників зйомок він бере гроші, з кожного по 2-3 тисячі доларів. Той хто платить, того й показують по телевізору.
— Чи велика гастрольна програма, чи часто зараз буваєте за кордоном?
— Нас не знає інший глядач, окрім українського. В Росії ми буваємо у Тюмені, Ростові, до наших козаків їздимо часто. Буваємо у Канаді, де живуть українці. Гостювали в Ізраїлі, знову ж таки у наших співвітчизників. Глядач інших країн нас не знає, тому що він зовсім інший. Для того, щоб англійськомовна чи німецькомовна публіка знала іншомовного виконавця, потрібна принципово інша рекламна компанія. І ми не єдині в цьому. Наприклад, російські зірки першої величини, зокрема Алла Пугачова, не працює на іншомовну публіку.
—Знайомі жінки цікавляться, чому Ви назвали одну зі своїх програм "Женщина любимая-2"?
— Ще й три назвемо, й чотири, і п'ять. Яку мексиканських серіалах "Багаті плачуть", потім "Багаті плачуть-2" (сміється — авт.). Тут та ж тема, що й у програмі "Женщина любимая". У новій концертній програмі, яку я показував по Україні, знову ж пісні про кохання, про жінок, відтак і назва відповідає її суті.
— Павле Миколайовичу, які у вас творчі плани на майбутнє?
— За чотири місяці в мене ювілей. Готуюсь до круглої дати, пишемо пісні. Сьогодні декілька нових співав прикордонникам — "Дорогая", "День народження". Ще от пострункішав, схуд, волосся відпустив, всі питають: перука, чи ні. Кажу смикніть (ми також смикаємо, справді, волосся справжнє — авт). Якщо у Кіркорова чотири перуки, можу я собі дозволити одну чи дві (сміється — авт.).
Наша зустріч з Павлом Зібровим хоч і відбулася за два тижні до 8 Березня, проте улюбленець прекрасної половини українства та засновник і голова Партії шанувальників жінок, скористався нагодою привітати прикордонниць.
— Сердечно вітаю жінок-прикордонниць зі святом весни! Бажаю безмежного кохання, невичерпного оптимізму і надійних чоловіків. Вірте: козаки у нас ще не перевелися!
Читать следующие статьи: