» Книга про творчій і життєвий шлях Народного Артиста України - Павла Зіброва

Після армії я повернувся в естрадно-симфонічний оркестр на контрабас і бас-гітару. І все почалося знову: "Киянка"-"шманка", Жовтневий палац і т.д., і ми з першою дружиною розбіглися - такого чоловіка важко витримати.

Півроку я жив, як хотів. Воля! Ні сім'ї, ні дітей... А потім ця безвідповідальність набридла, і я зрозумів, що терміново треба щось змінювати.

Допоміг мені в цьому, сам того не знаючи, мій колишній тесть, Заслужений артист України, який мав шикарний тенор. І коли після розлучення мені довелося піти, він подарував величезну купу платівок з італійською класикою. В дома у мене був програвач, і я слухав не естраду, а ці платівочки. Здавалося б - естрадний хлопчик, але я так захопився класикою, що почав під них співати! Почав затримуватися на роботі в оркестрі і під фортепіано щось собі мурликати.

Одного разу після закінчення робочого дня до мене підійшов наш головний диригент, Анатолій Васильович Ануфрієнко:

- Я бачу, Паша, ти після роботи залишаєшся, під фортепіано співаєш. А ти знаєш, в тебе - непоганий голос, теплий тембр. Тобі треба займатися вокалом!

- Я б - з великим задоволенням! Мені подобається класичний репертуар

І він мені запропонував:

- Я зараз йду в консерваторію до Куріна. Можу тебе йому показати.

Взяв мене за руку і повів. Заводить у клас і говорить:

- Послухай хлопця!

Я заспівав під Магомаєва "Благодарю тебя за песенность города". Курін послухав і так скептично:

- Н-да-а... Нікуди не годиться. Якщо ти маєш бажання серйозно займатися вокалом, треба все починати з початку.

Я розгубився:

- Та мені вже 28 років... Невже я буду займатися?

Курін посміхнувся:

- Якщо маєш бажання, то будеш брати в мене приватні уроки два рази на тиждень. Для мене ти цікавий - будеш моїм експериментальним хлопчиком. А цікавий ти мені тим, що вже сформувався як музикант - в тебе десятирічка, консерваторія. І мені цікаво буде з тобою працювати як з готовим музикантом, ліпити твоє дихання, твою вокальну структуру.

От так рік перед тим, як вступити знову до консерваторії на вокальне відділення, я займався з Віктором Миколайовичем Куріним. Для початку, щоб укріпити дихання, дихальні м'язи, він показав мені дихальну гімнастику Стрєльнікової. І я, як фанат, з ранку до вечора, де завгодно, по 30-40 разів на день робив ці спеціальні рухи. І згодом відчув, що дихання стало потужнішим. Далі були звуки "мі-ме-ма-мо-му". Окрім них і коров'ячого мичання, вичавлювати з себе інші звуки, тобто співати, мені категорично було заборонено цілий рік. Моє бажання навчитись співати грамотно було таким сильним, що я прокидався о сьомій ранку, робив гімнастику Стрєльнікової і починав мичати так, що мої сусіди були бідні. Вони ще сплять - і з верху, і з низу, а Зібров вже видає ці ідіотські звуки. Зрозуміло, що у стіни мені стукали, кричали, щоб замовчав, - і це можна було зрозуміти. Хіба могли вони тоді навіть подумати, що з Зіброва щось вийде? Це був кінець 80-х років. Добре, що поряд з моїм будинком був лісок. Я ходив туди і мичав там цілий рік, як ведмідь. І тільки через рік я відчув, що можу переходити із вправ на пісеньки, на арії. Я вирішив - буду вступати до консерваторії!

Завкафедрою тоді на вокальному відділенні був Костянтин Огнєвой, Народний артист України, відомий співак. Подаю я документи, і він мені говорить:

- Навіщо ти знову вступаєш? Тобі майже тридцять років... Ти своє вже віднавчався. Дай молодим, вісімнадцятирічним повчитися, а то будеш тільки місце займати.

Курін, який був разом зі мною, став на захист:

- Не чіпай, це мій експериментальний хлопчик. З нього буде діло.

І знову для мене почалися вступні іспити. Було два тури. Перший тур - в малому залі консерваторії, другий - у великому. Я підготував дві італійські арії і одну українську пісню. Перед своїм виступом я подивився, як ці вісімнадцятирічні хлопчики і дівчатка виходять на сцену, підходять до рояля, все в них трясеться, страшенно хвилюються - ні крок вправо, ні крок вліво зробити не можуть. Так мені їх шкода стало. А я - хлопець емоційний, з досвідом, - звик, граючи в ансамблі, ходити на сцені взад-вперед. І тут вийшло те ж саме - почав співати, вільно ходити, коли треба - і руку до неба підіймати.

А в приймальній комісії сиділи метри - М.Кондратюк, Д.Гнатюк, К.Огнєвой, Діана Петриненко, Євгенія Мірошніченко. Як вони були здивовані! Всі вони поставили мені п'ятірки:

- Подивіться, який музичний хлопець! Подивіться, як він рухається! Арії співає, як пісні. Та він же ж - концертний хлопець!

І пішов я складати далі вступні іспити - мову, літературу і т.д. Захожу - а там сидять всі викладачі, які навчали мене в консерваторії. Подивились на мене, забрали екзаменаційний лист і поставили усі п'ятірки. Так у тридцять років я став студентом. Зрозуміло, що роботу в естрадно-симфонічном оркестрі я не покинув.

На першому курсі відбувся мій перший конкурс.

До змісту