facebook
Офіційний сайт Народного артиста України - Павла Зіброва
Біографія
українська
русский

"ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"

Завантажити книгу в форматі fb2

ВОНА ВРЯТУВАЛА МЕНЕ ВІД СМЕРТІ

Від Марини дуже важко щось приховати, а іноді вона сама каже, що буде, бо бачить це у ві сні. Так було з моїми автоаваріями: про першу я взагалі Марині не хотів говорити, вона сама все зрозуміла, а про другу вона попередила.

... Перша машина з'явилася у мене шість років тому, у 1993. Мені її подарували міліціонери Київської області, коли дізналися, що у Зіброва немає авто. А я дуже багато співав для них. І коли було списання техніки, то одну зі списаних машин мені продали за умовну ціну. Це було 22 червня - у день мого народження. Машину я викупив і відправив на капітальний ремонт. Відразу після ремонту я разом з Астаховим поїхав у Хмельницьку область в Гусятин. Зелений, недосвідчений, сів за кермо. Не доїжджаючи до міста двох кілометрів, я не вписуюсь на повороті, і машина летить у кювет. Дверцята відкриваються, мене викидає на метрів шість, а машина разом з Астаховим перевертається у кюветі. Мене врятувало те, що рілля була свіже зорана - я дуже м'яко на неї приземлився. Тільки мізинця зламав і дуже сильно забився. Коли прийшов до тями, дивлюся - машина в шести метрах, а в ній Астахов:

- Астахов, ти живий, чи ні? Подай голос!

Валєра ногою вибив двері, бо інакше вони не відчинялись. Виліз - жодної подряпини, тільки, як і я, сильно забився:

- Машині знову потрібний капітальний ремонт!

З цієї поїздки додому нам треба було повернутися на другий день. Ми повернулися на третій. Поїздом. Марину ми хотіли обдурити. І тому напередодні я зателефонував їй, попередив, що в машині камінцем розбило лобове скло, і з цієї причини ми затрималися. Але як увійшов я до дому з забинтованою рукою, вона все зрозуміла.

Про другу аварію Марина мене попередила. За день до того, як це сталося, вона побачила сон, в якому я потрапляю в автомобільну катастрофу. Вона мене благає:

- Паша, не їдь!

Але я не можу не поїхати, я дав слово, за мною вже вислали машину, і разом з дуетом "Світязь" ми мали їхати до Луцька на передноворічний концерт.

Машину прислали гарну, круту, новеньку "Ауді"-80. Я сів в машину, на переднє місце поряд з водієм. Виїхали з двору і проїхали як раз під нашими вікнами. І у вікно Марина мені показує - пристебни ремінь безпеки! Я цього ніколи не робив. Але, щоб її заспокоїти, пристебнувся і примусив так само зробити і водія. Це врятувало нам життя. У той день як раз випав сніг, і смуга, яка розділяє полоси, була у льоду. Ми йшли по четвертій полосі. Водій, який їхав нам на зустріч, дуже поспішав на Святошинський ринок купити квіти на день народження. І на проспекті Перемоги біля Святошино його машину розгортає і кидає прямо на нас. На всій швидкості. Він розбився. А нас врятували ремені безпеки. Чолом я дістав лобове скло. Отримав струс мозку, перелом носу, дуже сильно забився.

Марині не дзвоню, мамі не дзвоню. Дзвоню брату:

- Я тут потрапив у аварію, давай, приїзджай і щось роби.

Він приїхав, забрав мої речі і повіз їх Марині. Марина побачила закривавлену куртку - і все зрозуміла. Телефонує в лікарню:

- Ні в якому разі не оперуйте, не торкайтесь носа!

Справа в тому, що ніс - це резонатор звуку, який дуже важливий для будь-якого вокаліста. І якщо він не буде правильно складений, то на кар'єрі можна поставити хрест. Марина в сльозах телефонує Косаківському, меру міста. Він її заспокоїв:

- Не хвилюйтесь, я зараз підійму найкращих лікарів.

У восьмій лікарні знайшли найкращого - професора Тишко. Заочно я був з ним знайомий - співав його пісню "Гуси-лебеді" і думав, що Тишко - то поет, а виявилось - хірург. Прооперував він мене. Я прокидаюсь на лікарняному ліжку, такий собі красень у гіпсу, і чую:

- Здрастуйте! Я - Тишко Федір. Ви нещодавно пісню "Гуси-лебеді" записали. Так я - автор цієї пісні. Будемо знайомі.

Це було як раз перед Новим Роком.

Було дуже приємно, коли в лікарню телефонували і цікавились моїм здоров'ям з адміністрації Президента, і мер. Мені виділили окрему палату, з телевізором, холодильником. Влаштували консиліум лікарів: один професор, другий, той тиск міряє, той за руку тримає, той у очі заглядає, і все доповідають одному, головному. Я лежу і думаю: "Боже, як Зіброва всі люблять і шанують, он скільки професорів над ним схилилось..."

Марина приходить, я їй те розповідаю. А вона мені:

- Якби я не зателефонувала Косаківському, то було б тобі тут стільки професорів... Це він потурбувався.

В палату до мене не пускали нікого. Але ще в реанімацію до мене прорвався Юра Рибчинський з Борею Воскресенським: "укатали" медперсонал.

Питаю:

- Як ви це зробили?

- Та взяли дві пляшки - одну нам, а другою ми споїли чергового лікаря.

На другий день зайшли Білоножки Світлана і Віталік, - теж прорвались. Себе я ще у дзеркало не бачив, та Віталік мене попередив:
- Боже, Паша, який ти красень! Ти - як кіргіз, тільки в квадраті: обличчя широке, очі вузенькі і спухлі.

На Новий Рік ми з лікарні втекли, - Марина вивела мене чорним ходом.

У лікарні я пробув не довго. А через місяць мені треба було давати сольний концерт у "Бінго" на зоряному пресклубі. Ажіотаж виник страшенний: всі знали про цю аварію. В газетах написали: Павло Зібров розбився. Телебачення і радіо намагалися пробратися в лікарню, але Марина їх не пустила. Всі очікували, що ж буде з того концерту. Спочатку треба було відпрацювати концерт, а потім спілкуватися з кореспондентами популярних видань. Народу прийшла сила силенна. Всі прийшли подивитися, як Зібров після аварії буде давати концерт і спілкуватися.

Я прийняв рішення виступати. Ми провели репетицію, світлову, звукову, і все це - в прокуреному приміщенні "Бінго", колишньому клубі авіазаводу, де 20 років тому ми грали танці. Страшенно боліла голова. Але я посміхався. Співав і посміхався. З цього концерту зробили запис, я його переглянув і був вражений, - все виглядало дуже пристойно. Але яких сил мені коштувало то все витримати!

Наступного дня був концерт від якого я ніяк не міг відмовитись. Ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України, художнім керівником і головним диригентом якого був мій брат Володимир, настоящий полковник, Заслужений діяч мистецтв України, представляв велику концертну програму. В ній приймали участь такі видатні митці, як Анатолій Солов'яненко, Лідія Кондрашевська, Ольга Сумська. Я вперше тожі заспівав в чудовій хоровій обробці пісню "Весна, полковнику, весна". Цей варіант пісні потім часто "крутило" по радіо та телебаченню.

А через деякий час був святковий банкет з Президентом, з вищим керівництвом держави. Запросили на нього і подружжя Зібрових. Було дуже приємно, коли до нас підійшов Президент, запитав, як здоров'я, забрав нас з Мариною і посадив біля себе. Марина, кохана моя дружина, єдина. Їй я завдячую своїм щастям.