facebook
Офіційний сайт Народного артиста України - Павла Зіброва
Біографія
українська
русский

"ДОЗВОЛЬТЕ З ВАМИ ПОЗНАЙОМИТИСЯ"

Завантажити книгу в форматі fb2

ПРАЦЯ З МАВПИ ЗРОБИЛА ЛЮДИНУ, А З НАС - ПРОФЕСІОНАЛІВ

Не думайте, що коли в нашій школі закінчувався навчальний рік, ми роз'їжджалися по домівках. НІ! Наша група на канікулах не відпочивала, - ми грали в піонерських таборах: в "Сосновому бору", "Антеї", "Сході". Житло і харчі нам забезпечували на місці - ми були на повному державному утриманні. І дуже важливим елементом у нашій роботі в літніх таборах було те, що нас любила кухня. Тобто гарний відпочинок з вечора на ніч нам був гарантований. Залишалося лише купити доброго вина, бо замочене м'ясо вже чекало! Збирався загін швидкого реагування: ми, тобто музиканти, - еліта табору, піонервожаті, які вже позакривали своїх діток у корпусах, дівчатка з кухні, - і всі ми йшли на Ірпінь. Палили багаття, смажили шашлик, співали під гітарку. Було здорово...

Незважаючи на таке, майже суто дівоче оточення, правила з приводу стосунків між нами і жінками залишилися старими: закохуватися можна, але не дуже, так, щоб далі "хі-хі, ха-ха" плюс декілька поцілунків справа не заходила. Дисципліна залишалася так само дуже жорсткою, а за провину існувало примітивне, але дуже дієве покарання - карбованцем. Жора Черненко у нас був головним, і для того, щоб утримати такий великий колектив, а це 12 (!) чоловік, морально здоровим, не-пошкодженим різними спокусами, він застосовував штрафні санкції: запізнився - плати карбованець, відчув від тебе Жора запах тютюну (курити у нас заборонялося - ми всі співали, а тютюн впливає на голосові зв'язки) - плати два і так далі.

А платити було чим, тому що гроші ми вже заробляли. Коли в піонерському таборі крутили кіно, і наша група не грала танці, тобто нам не доводилося відробляти державні харчі, ми їздили по найближчим селам і грали весілля. Зрозуміло, за гроші. Заробляли по 100-150 карбованців. А так як ми грали професійно і співали в три, чотири голоси, то замовляти нашу групу почали не тільки у Київській області, а й в Житомирській та Чернігівській областях. І нам нічого іншого не залишалося, як грати там. Слава про нас пішла дуже добра, і поширювалася вона дуже швидко.

Крім того, що на весіллях ми заробляли непагані на ті часи гроші, ці народні заходи були для нас, як для музикантів, гарною школою, адже там замовляють зіграти і заспівати любе, починаючи від "Бітлз", "Самоцвєтов" і закінчуючи "Сім сорок". У нас, як професійних "лабухів", були товстенні талмуди зі словами різних-різних популярних на ті часи пісень, і тільки-но хтось замовляв будь-яку з них, ми підморгували один одному, визначаючись, в якій тональності граємо - у мі мажорі чи у ля мінорі - і зльоту починали. Вуха тренувалися чудово! А гроші, які ми заробляли, вкладали в апаратуру, - до одинадцятого класу ми вже мали свої гітари, йоніку, барабани і підсилювачі з колонками.